Як отримати роботу в Єврокомісії? Інтерв’ю з випускницею Університету Лазарського Яною Гумен

Яна Гумен —  випускниця програми подвійних дипломів Університету Лазарського, що у Варшаві.

Дівчина родом із маленького міста Дубровиця, що на Рівненщині. Одного разу поїхала до Польщі за програмою обміну і закохалась у цю країну. Яна пройшла довгий шлях від студентки – до працівниці Європейської комісії. 

Вони розповідає, що потрібно використовувати кожну можливість,багато вчитись, розвиватись на вкладати у себе. Однак, найголовніше – це знайти свій шлях.

Чому ти вирішила вчитись саме у Польщі?

Навчатись у Польщі — рішення дуже спонтанне для мене.  Я думаю, що все почалось з того, що в останньому класі у школі я поїхала до Польщі. У нас була програма обміну і я провела цілий місяць на Заході Польщі. Мені дуже-дуже сподобалось там.  Я закохалася у цю країну. Сподобалась культура, мова та стиль життя. 

Але я боялась сказати про це своїм батькам, що мені сподобалось і що я б хотіла принаймні ще раз побувати у цій країні. Одного разу моя мама дізналась про можливість вступити за кордон за допомогою компаній, що пропонують свої послуги. І в певний момент мої батьки запитали, чи я б хотіла вчитись за кордоном. Ця ідея мені сподобалась і я тоді так щиро призналась, що насправді це була моя мрія –  вчитись у Польщі. Адже мені там дуже сподобалось. 

Я дуже хотіла вчитись на напрямку міжнародні відносини і довго в Україні вибирала університет, де є такий факультет і програми, що задовольнили б мій інтерес: які б мали ті предмети, які мене цікавлять, мали б хороших викладачів. І, насправді, я думаю, що у нас є такі університети в Україні. Але якось не до кінця я це відчувала і не до кінця себе бачила ні в Києві, ні в іншому місті. Я думаю, що шукала оцього міжнародного середовища. Я хотіла міжнародні відносини вивчати у міжнародному середовищі. І саме в Польщі, бо я в неї просто закохалась.

Звідки ти? З якого міста?

Я з міста Дубровиця. Це дуже маленьке місто у Рівненській області, дуже близько до кордону з Білоруссю. Я була однією з небагатьох людей, які в тих роках виїжджали за кордон. У нашому містечку 10 тисяч населення. 

На той час це для мене був досить ризикований крок. У мене немає ні братів, ні сестер, тому мої батьки дуже за мене хвилювалися. Але я думаю, що це було дуже хорошим рішенням — дати мені змогу реалізувати себе у Польщі.

Як проходила вступна кампанія? З якими труднощами ти стикнулась під час вступу до вузу?

Особисто я не відчувала якихось дуже великих труднощів. Пам’ятаю, що потрібно було, як і при кожному вступі, подавати певні документи, готувати переклади. Але у цьому мені допомагала компанія UniverPL, тому тут все дуже легко пішло. Єдине, говорячи про труднощі, пам’ятаю, що до Університету Лазарського потрібно було здати екзамен з англійської мови. І я ще раніше приїхала спеціально для того, щоб пройти одномісячний курс з англійської мови. І після того всі студенти мали здати екзамен. Треба було мати рівень B2. Я вважаю, що з таким рівнем студенти мають приходити навчатись будь-якою мовою. Адже це той рівень, коли людина може повністю розуміти матеріал та комунікувати з викладачем. 

Скажімо, це було трохи стресово, я розуміла, що вже приїхала до Польщі, що я вже тут, і якщо не здам екзамен, то не знатиму, що робити. Але все пішло добре і екзамен я здала. 

Чи пам’ятаєш ти свої перші дні навчання? З якими проблемами ти зіштовхнулась?

Мої перші дні були вже шість років тому. Дуже приємно згадувати, як це було. Насправді було цікаво, бо Варшава – велике місто.  Так, як я вже казала, я з маленького містечка, тому досвід великого міста, особливо за кордоном, для мене був новим. Мені Варшава тоді дуже сподобалась і досі подобається. Це — гарне місто, і, насправді, невеличке, якщо порівняти з іншими столицями. Навіть, для прикладу, з Києвом. Воно дуже зелене, живе, але не занадто шумне. І це мені завжди дуже подобалось. 

Пам’ятаю в мої перші дні була інтеграція з різними студентами з різних країн. Було цікаво поспілкуватись та дізнатись про нові культури. Адже було багато міжнародних студентів. Було цікаво побачити, як вони живуть, чим вони займаються та цікавляться.

З кимось підтримуєш стосунки зараз?

Так, з тих часів я досі підтримую стосунки з друзями, які у мене тоді з’явились. Зараз це найближчі для мене люди. Адже з ними ми вперше вчилися готувати борщ. І ми досі підтримуємо стосунки.

У професійній сфері тобі знадобились ті міжнародні контакти, що ти отримала під час навчання?

У плані міжнародних контактів, то не тільки в Університеті Лазарського, але й далі, протягом свого життя, я маю навколо себе це середовище. І це міжнародне середовище завжди мені якось допомагало. Завжди було приємно знати, що у будь-якому куточку світу у мене є людина, яка може мені допомогти. Якщо я буду в іншій країні, мене хтось зустріне, хтось мені допоможе. Це дуже класно. Також, якщо щось стається десь у світі, я завжди можу написати комусь із своїх знайомих та запитати. В Університеті Лазарського я почала будувати цю культуру міжкультурності і міжнародності. І я вже без цього не можу жити.

Чи були труднощі під час навчання в університеті?

Це був певний виклик. Я завжди згадую з дуже теплими емоціями навчання у Лазарському. Але, звичайно, що це не було просто. Все дуже залежить від людини, від студента, який він має підхід, які пріоритети ставить. Я завжди собі ставила пріоритет від самого початку, що я хочу навчатися добре, що я хочу максимально використати цей досвід, тому що мої батьки дали мені цю можливість. І я повинна повністю з цього зачерпнути знань та досвіду. 

Я завжди намагалась максимально себе проявити у тій ситуації, в якій я знаходилась. Це не завжди було легко, тому що на програмі, на якій я навчалась, були високі вимоги. Це дуже інтенсивна програма подвійного диплому, щей була англійською мовою. Нас контролював Університет Лазарського і паралельно Університет Кавентрі. Мій другий диплом був з Університету Кавентрі, що у Британії. Тому я відчувала, що все дуже серйозно, що треба багато працювати, щоб заробити ті оцінки, які я мала. Багато ночей було недоспаних, багато було стресу. Я про це щиро можу сказати. 

Але, в той же час, це був дуже цінний досвід. Пізніше, коли я вже думала про навчання на магістратурі, я вибирала університет і знала, що я можу не боятися нічого. Тому що я вже пройшла через дуже складний період. Я знаю, як це — готуватися ночами до екзаменів, мати дуже багато ессе, мати дуже інтенсивну програму. І я знаю, що можу через це пройти, бо я вже через це проходила і маю результат, який я хотіла мати. Тому, я можу впоратись з усім.

Коли ти почала проходити практику або підпрацьовувати?

Насправді перший мій професійний досвід почався під час навчання в Університеті Лазарського. На останніх роках я почала шукати роботу, хотіла побачити, як це, хотіла себе реалізувати. І це було не дуже просто, бо я приїхала навчатись англійською мовою до Польщі. І це означало, що польської я не знала. І я раптом дізналась, що не так просто знайти у Польщі роботу, не знаючи польської мови.  

Але я знайшла підробіток і працювала у фірмі, що займалась бізнесом. Якось собі з тією польською справлялась, все було добре. Завжди колеги дуже з розумінням до цього підходили.  Тому у мене був такий невеличкий підробіток під час навчання. Але, пізніше я вирішила, що хочу гарно закінчити університет, мати хороший диплом. Тому я повністю повернулась до навчання і сконцентрувалась на ньому.

А коли вже закінчила навчання, то почала вже серйозніше шукати, почала думати, чим би я хотіла пізніше займатися, ким я хочу стати, де я хочу йти на своїй професійній дорозі. Тоді я зрозуміла, що хотіла б продовжити свій контакт з міжнародними відносинами, хотіла б трошки займатись політикою, міжнародною політикою, дипломатією. 

І тут почався мій досвід з різними організаціями. Після закінчення Університету Лазарського, після бакалаврату, я зробила перерву на два роки. І протягом цих двох років я здобувала професійний досвід. Я працювала, проходила практики і стажування. І вже після того пішла навчатись на магістратуру. До речі, якби я мала комусь порадити такий шлях, я б залюбки його порадила, тому що це дуже хороший вибір. Протягом цих двох років мені це допомогло зрозуміти, чим я хочу дійсно займатися, конкретно так. Потім вже, під час магістратури, я точно знала, які знання хочу здобути і чому їх хочу здобути, де я їх хочу реалізувати.

Після закінчення Лазарського я була на стажуванні у Фундації Александра Кваснєвського, який був колись президентом Польщі. Я там займалась організацією різних конференцій, проектів, допомагала у всьому, що відбувалось у нашій фундації.  Це був чудовий досвід, я там працювала десь 8 місяців і після того потрапила до офісу Європейської Ради Закордонних справ. Це така міжнародна аналітична організація з офісами у різних країнах. Я власне працювала в офісі у Варшаві. Це був дуже чудовий досвід і я дуже хотіла там працювати. Будучи ще студенткою Лазарського, я читала їхні аналізи і вони мені дуже допомагали у підготовці до екзаменів, написанні есе. Тому коли я отримала можливість працювати у їхній команді, для мене це було просто супер. Я там також пройшла стажування і через декілька місяців вони запропонували залишитись, бо співпраця у нас дуже добре виглядала. Мені дуже подобалось, тому я там залишилась.

Якщо студент хоче йти за напрямком міжнародних відносин і там розвиватися, то це вимагає багатьох власних інвестицій: часу та фінансів. Тому що, в основному, 99% неурядових громадських організацій не мають можливості платити своїм практикантам. Тому з цим трошки складно. І, водночас, якщо людина хоче розвиватись у цьому напрямі, то треба мати хороше резюме та багато пунктів у ньому, за які ніхто не платить. Але це хороший досвід. Тобто, це вимагає дуже сильної мотивації і розуміння, чому ти це робиш.

Але коли приходить момент, коли є робота або оплачуване стажування, то це вже просто чудово. Тоді можна черпати багато зі свого досвіду, а також насолоджуватись та подорожувати.

Де ти зараз працюєш?

Зараз я знаходжусь у Брюсселі, працюю в Європейській Комісії, але не за контрактом, а на стажуванні. Це стажування відбувається протягом п’яти місяців. Отримали новини, що Комісія планує нам продовжити цю програму, тому залишуся на довше. 

Перед тим я працювала у Варшаві, у приватному секторі, займалась енергетикою. Була таким собі правником, бо мої знання з міжнародного права мені знадобилися. За освітою я не правник, а міжнародник. Але це був дуже класний досвід. Приватний сектор — це щось зовсім інше, чим різні міжнародні та громадські організації. Але коли я отримала пропозицію з Європейської комісії, то вирішила, що варто спробувати поїхати у Брюссель та пошукати себе в цьому напрямку.

Можеш сказати декілька слів абітурієнтам, які ще думають або сумніваються, який університет вибрати

Мене часто запитують, щоб я порадила, якби могла. І в мене завжди є такі паралелі, які я проводжу і варіанти, які я будую. Що стосується навчання польською чи англійською мовами, то, на мою думку, можна мати дуже хороший досвід, навчаючись і однією, і іншою. З мого власного досвіду, то я навчалась англійською і вважаю, що англійською досвід трошки цікавіший та трошки кращий. Адже, все таки, на програми англійською мовою приїжджають люди з різних країн. Це не тільки поляки та українці, які говорять польською мовою. Це дійсно дуже міжнародне середовище.

Проживаючи у Польщі, людина дуже швидко навчиться говорити польською мовою. Я особисто ніколи не проходила жодних курсів, я спеціально не вчила польську мову. А сьогодні я володію нею вільно. Для мене зараз польська — як українська. Тому я би особисто порадила б навчання англійською. Але це не означає, що навчання польською — гірше. Просто це мій особистий досвід і він мені дуже сподобався.

І також я завжди проводжу паралель: державний університет чи приватний, то мій досвід — це приватний університет. І з власного досвіду можу порадити, що приватний університет орієнтований на студентів. Там викладачі намагаються зі студентами більш співпрацювати, бути інтерактивними, більше коментувати. Але це моя думка і мій досвід. Коли я закінчила Лазарський, то навчалась у державному університеті. Це була така післядипломна однорічна  програма. І це був зовсім інший досвід. Державний університет зазвичай дуже великий, там дуже багато будівель. Для мене великий державний університет асоціюється з таким трохи хаосом, з нерозумінням, що відбувається. І студент там завжди сам і маленький. І часом просто не знає, до кого підійти. Такого досвіду у мене не було в приватному університеті, бо там зазвичай менше студентів, а більше викладачів та працівників вузу. Тому я б радила приватний університет.