Google Tag Manager
Що робити, аби працювати на топовому польському радіо: інтерв’ю з Аліною Макарчук - Univer PL
Що робити, аби працювати на топовому польському радіо: інтерв’ю з Аліною Макарчук - UniverPL

Що робити, аби працювати на топовому польському радіо: інтерв’ю з Аліною Макарчук

08.09.2020

Аліна Макарчук родом із Рівного. Дівчина закінчила Університет Сівітас за напрямком журналістика.

Аліна розповідає, що витягнула свій щасливий квиток у майбутнє, коли погодилась взяти участь в одній програмі стажування. Вона пройшла кар’єрний шлях від роботи, де працювала безкоштовно – до роботи на одному з топових радіо Польщі.

-Чому ти вибрала саме Польщу?

Я завжди мріяла вчитись десь за кордоном. Напевне, Польща була найдешевшим варіантом і найреалістичнішим. І, в моєму випадку, найвлучнішим і найбільш правильним.

Тут стільки багато різних європейських програм за обміном, що людині, яка сюди приїжджає вчитись, дуже легко за рік-два переїхати кудись далі, якщо у неї є таке бажання. Я хотіла залишитись тут, у мене є польське коріння і воно у мені відчулось, коли я потрапила у це середовище і коли я почала вчити польську. Я помітила, що дуже легко мені це давалось. Я дуже сильно влилась у цю культуру і відносно швидко знайшла роботу, ще на третьому курсі.

-Як ти вибирала університет і напрямок?

Перед тим, як вибрати університет, я читала дуже багато відгуків про багато університетів та факультетів, а також мені допомагала компанія UniverPL. Я вибрала Варшаву, тому що для журналістики столиця – це найкраще. Тут відбувається все політичне життя, тому якщо ви хочете бути політиком або журналістом, то вам до Варшави.

Я б радила обирати, трохи прислухаючись до серця та інтуїції, але ще пробувати сконтактувати з людьми, які вчились у цьому університеті, почитати про викладачів. Я пам’ятаю, що першим ділом, коли вже визначилась з університетом, я перевірили, хто там викладає. І коли я дізналась, що більшість із них – це не лише теоретики, які викладають в університеті, але і практики та легенди польської журналістики та зірки польського радіо і телебачення. І я зрозуміла, що хочу опинитись у колі таких людей і хочу з ними познайомитись.

Тому перша порада: слухати своє серце та інтуїцію,  друга: почитати відгуки про університет і зв’язатись з кимось, хто там вже вчиться, третя: почитати про викладачів та випускників цього університету.

-Як проходило твоє студентське життя?

Воно пройшло у книжках і у комп’ютері. Коли всі гуляли, то я сиділа і вчилась. Всі думали, що я ботан або заучка. Але мені дуже сильно хотілось досконало вивчити літературну гарну польську мову і я всі сили поклала на це. Також я дуже боялась Варшаву, бо вона дуже велика, а я родом з маленького міста Рівне. А у Варшаві живе майже 2 мільйони людей, це  столиця. І мені часом було дуже боязко дізнаватись, що тут і де. Але потім я вийшла з дому і зрозуміла, де я тепер живу, то все змінилось. Перші місяці я дуже сильно сумувала за домом, аналізувала, чи правильний вибір я зробила. Але вже у подальші місяці навчання і моє студентське життя доводило, що я зробила хороший вибір.

-Хто з тобою вчився у групі?

У мене на журналістиці, де у групі було 25 людей, 35% з них були українцями. Тому ми з перших днів тримались разом, разом ходили дивитись на величезну Варшаву, яку всі трохи боялись. Також разом усе вивчали та разом про все дізнавались. Перші сесії, перші екзамени – все разом. А вже після першого курсу було помітно, що у всіх змінилось коло оточення. Розділились за захопленнями, а не тільки за національними ознаками. Дуже багато людей почали спілкуватись польською, щоб швидше вивчити мову і оточувати себе поляками. І це було дуже видно. Було також видно, що рік, коли я вступала, був роком, коли вступали дуже багато українців. А потім нас ставало все менше і менше. Але ті українці, які сюди приїжджають, справді вчаться і приклади моїх друзів показують, що вони справді мають дуже хороше життя та розвивають свої таланти. 

Тут не треба бути багатим, щоб чогось досягти.

-Чи було тобі тяжко з мовною підготовкою? Який у тебе був рівень, коли ти тільки приїхала? І коли ти відчула, що вже повноцінно володієш мовою?

Я приїхала до Польщі з нульовим рівнем польської. Для того, щоб купити якісь продукти у магазині, я готувалась. Одного разу забула, як буде польською «курка», стою і не знаю, що сказати. Я в Google translate вписувала усі слова для того, щоб сходити в магазин. Я так боялась сказати щось неправильно.

А якщо хотіла щось сказати на початку, то будувала у голові речення, потім на одному подиху замовляла щось і виходила. На початку було дуже важко, бо рівень моєї польської – це був рівень людини, яка пів року займалась з репетитором. А розмовний рівень був нульовий.

Щоб вивчити польську, я дивилась дуже багато польськомовних фільмів, намагалась спілкуватись з поляками, більше з ними бачитись.

Мені здається, що для того, аби добре вивчити польську мову, треба такі складові: сильне бажання та польськомовне оточення. Для того, щоб вивчити гарну польську літературну мову, то треба багато читати, дивитись, що поляки у кіосках купують. Я перші роки повторювала все за поляками: заходила в кіоск, дивилась, яку поляки купують газету, і купувала собі таку саму. Зараз вже все змінилось за 6 років і я вже сама знаю, які газети мені хочеться почитати, люблю опозиційні газети.

Я думаю, що кожен чесний журналіст повинен бути трішечки в опозиції до будь-якої влади. Тому ще з початку навчання я почала трохи підтримувати опозиційну пресу. 

І тут журналістика розвинена: усі люди слухають радіо, у кожного є свій улюблений ведучий, всі знають, коли виходить яке шоу.

-Якою була перша сесія?

Перша сесія була дуже важка, але я з нею справилась. Всі наступні роки я здавала сесії без проблем. Важко здавалась тільки перша. В мене була проблема з екзаменом із соціології, бо в нас три рази мінявся викладач. І соціологія – це наука, яка дуже мені важко давалась польською мовою. Тоді у мене була поправка, я перездавала екзамен. Але перездала, все було добре. Потім вже перездач не було у мене ніколи. Я вирішила так вивчити польську, щоб такого більше не сталось. Так і було.

-Які в тебе були три найбільші складнощі під час навчання на першому курсі?

Перше: багато українців бояться заговорити на парах, бо ще погано знають мову. Також бояться до когось підійти, щось спитати. Це неправильно, адже навіть, якщо ти не знаєш мови, то не треба боятись підійти до когось заговорити, або щось перепитати. За кожною ситуацією, де ти долаєш свій страх, є твоя сила. І треба постійно боротись із цим страхом.

Друге: невміння жартувати польською. А це дуже важливо, бо якщо ти не вмієш жартувати, то тобі важко подружитись з кимось і важко влитись в якусь компанію. Щоб жартувати чужою мовою, треба знати і культуру, читати газети, дивитись фільми, що дивляться поляки. Щоб розуміти, про що вони жартують і вміти підтримати розмову. Українцям, не знаючи мови, важко знайти знайомих і багато хто думає, що ми нудні, бо ми не жартуємо і маємо трохи бідну комунікацію. Але з часом це все проходить.

Третє: туга за домом. Адже на кожне свято хочеться додому і все таке. Сумно, що батьків немає. І виникає така собі певна доза самотності, яку тут всі відчувають на початку. Але воно проходить. Головне – знайти друзів, бути позитивно налаштованим, оптимістичним. Європейці не люблять нарікати і люблять позитивних людей. Якщо ти цей позитив випромінюватимеш, то  дуже швидко знайдеш собі друзів.

-Коли ти зрозуміла, що вже звикла до Польщі?

Мені здається, що я це зрозуміла тільки на третьому курсі. Тому що перших два роки я ще не знала, чи тут залишусь, що мене тут чекає, чи я знайду роботу. З таким страхом кожен зустрічається. Всі бояться, що у них занадто максималістично завищені мрії і цілі. Але, виявилось, що ні. Виявилось, що все реально. Навіть те, що люди називали неможливим: коли українка працює на польському радіо, стало для мене реальністю. Мені життя показало, що все можливо. А люди, які говорять про неможливе, просто не пробували переконатись в іншому.

-Як ти отримала свою першу роботу та перший досвід?

Мені у цьому дуже допоміг університет. Я пам’ятаю, я сиділа на одній парі на факультеті журналістики і ми обговорювали якісь журналіські розслідування. І до нас прийшла жінка з деканату з оголошенням про те, що вони оголосили набір до нової європейської програми «Практика без кордонів». І вони шукають студентів, які захочуть пройти практику зі своєї спеціальності у певних редакціях. І сказали, що всі, хто зацікавився цією інформацією, можуть підійти у деканат після пар. Ніхто тоді не пішов. А я подумала і вирішила, що це може бути цікаво. Після пари прийшла в деканат, про все дізналась. Мені сказали, що шанси дуже маленькі, тому що все таки редакції часто відкриті для поляків. Університет всюди надіслав моє резюме і мені відписали з «Газети Виборчої». Вони були готові мене взяти, але у мене не було водійських прав. А вони хотіли кореспондента, який буде їздити за кермом. Я засмучена поїхала додому, бо ніхто не відповідав. Коли я вже була біля кордону, ми стояли у величезній черзі, до мене подзвонили і сказали, що запрошують мене на радіо Color. Це було перше радіо, на якому я працювала. Я була трохи в шоці, бо у мене майже не було журналістського досвіду.

Через трохи вони мені написали, що їм було б цікаво зі мною спілкуватися, щоб я прийшла на розмову. А це вже була п’ятниця і я сиділа в автобусі в Україну. Я попросила перенести зустріч на понеділок і вони погодились. Я мала відпочивати вдома два тижні, але плани змінились і вдома я побула один день.

Мені платили майже 2,5 тисячі злотих з європейського фонду. Тому я навіть заробляла під час цього стажування. Варто враховувати, що я туди прийшла зовсім без досвіду і вони мене всьому навчали. У мене навіть раз у тиждень були заняття із логопедом. І я почала працювати кореспондентом, починала із соцопитувань, виходила на вулицю з мікрофоном, говорила з людьми на різні теми. Потім дійшла до мерії і засідань Ради міста. Це такий маленький варшавський сейм. Було дуже цікаво. А вже через три місяці мене там офіційно взяли на роботу. Хоча, після закінчення практики вони сказали, що не знають, чи працевлаштують мене, тому що у них в бюджеті не було додаткових грошей. Адже після закінчення практики ЄС перестає мене фінансувати і мені повинна платити фірма. Я тоді погодилась попрацювати безкоштовно, бо мені це подобалось і я не хотіла втрачати навичок. Я ж тільки почала входити в азарт. І вони дуже здивувались, бо 5 днів я працювала безкоштовно. Я просто працювала, бо любила це. Часом сиділа на роботі по 12 годин. Керівництво побачило, що я працювита дівчинка і через тиждень сказали, що у них для мене є робоче місце. Я тоді вже зневірилась і хотіла шукати іншу роботу. І я там пропрацювала два роки.

Потім я працювала на іншому радіо на таких само умовах, бо дуже хотіла розвитку. Два роки в одному місці – мені було затісно, адже це було маленьке локальне радіо.

Я перейшла на одну з найстаріших польських радіостанцій – на Польське радіо, була на варшавській секції. Це  величезне радіо з величезною традицією, воно має багато легенд. Через пів року, коли я вирішила, що знову треба змінити роботу, то мені вже подзвонили самі з радіо Eska. Тут я працюю і зараз. Я спочатку не повірила і подумала, що це якийсь жарт. А виявилось, що це радіо виграло ліцензію на те, щоб транслювати у себе українські новини. І вони шукали людину із досвідом роботи на польському радіо, яка вільно говорить українською. А іншої такої людини вони чомусь не знайшли.

Eska – це більше радіо для молоді. Я на ньому займаюсь новинами, працюю у ньюзрумі. В основному займаюсь політикою, а також веду українські новини. Я працюю одночасно на 5 радіостанціях, адже у нас велика корпорація.

Я думаю для тих, хто хоче бути журналістом, дуже важливо намагатись багато працювати. Але, дуже важливо потрапити у потрібний час у потрібне місце. Тобто 60% – це старання, а 40% – віра у чудо. Я пам’ятаю, що трактувала усе своє життя, як підготовку до чогось. І вона дуже мені потім була потрібна. І я зрозуміла, як це круто піднімати слухавку, коли до тебе дзвонять з одного з топових польських радіостанцій, а ти готова працювати з ними і не боїшся.

У серпні вже буде рік, як я працюю на радіо Eska. Я підписала з ними контракт на 10 років.

Якщо ви хочете бути журналістом у Польщі – це реально. Вашим плюсом буде те, що ви знаєте українську та російську. І це треба сприймати не як недолік, а як величезний плюс. Для мене це – величезна місія показати, на скільки талановиті та класні українці. Коли я робили свої матеріали, то намагалась показати не лише українців, які приїжджають до Польщі на сезонні роботи, але й класних юристів, IT-шників, лікарів, тощо. Я намагалась показувати людей, які знайшли тут себе і в мене це дуже часто вдавалось. Я бачила, скільки тут багато українців з неофіційних даних – це майже 2 мільйони. І, повірте, Польщі буде дуже потрібна журналістика, в якій є повага до етнічних меншостей. Тут дуже багато мішаних сімей, дуже багато дітей, які говорять і українською, і польською. Я думаю, що тут завжди будуть потрібні українські спеціалісти у будь-якій з можливих галузей.

-Яка в тебе заробітна плата?

Не можу сказати точно, бо підписала договір про нерозголошення. Але, приблизно в районі 5 тисяч злотих.

-А як із соціальним пакетом?

У мене є можливість з різних причин взяти оплачувану відпустку у будь-який момент. По-друге, 21 день у рік маю відпустку. Також повністю покриваються усі медичні витрати, якщо хтось захворіє і потрапить у лікарню. Так само, якщо ти травмуєшся, виконуючи професійні обов’язки, усі витрати так само покриває фірма. У нас є службові машини, таксі, якщо хтось не має водійського посвідчення, також фірма оплачує проїзні квитки, бензин, багато витрат, які часто працівник бере на себе, виконуючи роботу, надає техніку для користування. В тебе є все для роботи.

 

Заповнити анкету