Участь у “Work&Travel” та початок власної справи – історія студента WSEI

Іван Горбатюк – студент 4 курсу Університету Економіки та Інновацій в Любліні. Цього року хлопець взяв участь у програмі “Work&Travel” та на 4 місяці поїхав до США працювати та подорожувати.

Ми поспілкувалися з Іваном про навчання у WSEI, його кар’єрний шлях у Польщі, допомогу ЗСУ, а також, які принципи допомагають йому досягати успіху в житті.

Навчання в Університеті Економіки та Інновацій

Я вступив до університету у 2019 році. Обрав Польщу, адже це нова країна, нові знайомства, а мені завжди подобалося відкривати для себе щось нове.

Не дивлячись на те, що мій університет приватний – я навчався безкоштовно на напрямку – кібербезпека. Я потрапив на програму так званих проєктів – це коли навчання поєднується із оплачуваною практикою. Якщо, наприклад, я б захотів покинути навчальний заклад, то мав би заплатити за всі семестри.

Практичне навчання відбувалось так: на першому курсі до нас приїхали роботодавці зі своїми пропозиціями, і ми обирали, де будемо працювати. Я і 7 моїх одногрупників обрали фірму у місті Пулави. Для проходження практики нам надавали усе необхідне обладнання. Ми займалися розробкою 3Д-графіки, 3Д-моделей, завдань було багато, проте ми на повну опановували нашу спеціальність. Кожен навчальний рік потрібно відпрацювати 360 годин.

Через коронавірус, більшість пар відбувались онлайн. Всі викладачі не лише давали максимум інформації, але й підтримували та за потреби допомагали. Вони зацікавлені, щоб ти склав іспит. Навчання дуже практичне, вся теорія закріплювалася на практиці. Наприклад, на третьому курсі ми вже налаштовували сервера.

Взимку я отримаю диплом, і планую знову йти на бакалаврат на спеціальність “Управління в бізнесі”. Насправді, з кібербезпекою я не бачу своє майбутнє, так як це більше рутинна робота. Я ж маю активний ритм життя, останні роки працюю у сфері комерції, тому і обрав для себе новий напрям. 

Як ти поєднував роботу з навчанням?

UniverPL мені радили не працювали на 1 курсі, і приділити цей час для навчання. Ця порада дуже хороша, я не жалкую, що дослухався і почав працювати після другої сесії.

Взагалі, у мене була дуже нестандартна мрія – поїхати на полуницю (ред. – сміється). Тому на перших канікулах це і була моя робота, зароблені гроші з якої я вклав у перший бізнес. У рідному місті відкрили з мамою невеличкий магазин, який працює і досі.

З другого курсу я вже повністю сам себе забезпечував. Де тільки не працював: на складах, робив ремонти; далі зайнявся мінікомерцією: перепродаж товарів, а згодом – автомобілів. На третьому курсі придбав перше авто.

“Work&Travel”: як ти дізнався за цю програму, і чи була підготовка?

Ще на першому курсі в університет прийшли представники від компанії, яка цим займається. Мене зацікавило, але взяти участь не міг: мені було 17 і я не мав Карту Побиту. Як тільки виповнилось 18, я почав вивчати, як отримати Карту, згодом подався на неї та отримав. 

Взимку на 3 курсі звернувся до компанії і ми почали співпрацю. Участь не безкоштовна, загалом витратив до 2000$. Фірма займається документами, шукає місце роботи. Від тебе вимагається вчасно заповнювати документи, пройти співбесіду з роботодавцем та візову співбесіду у посольстві.

Окремо хочу сказати за англійську мову. Рекомендовано для участі мати рівень В1. Чим вищий рівень – тим краща робота, більше можливостей та легкість у спілкуванні. 

Співбесіда із роботодавцем не була важкою, а от у посольстві я її не пройшов. Причину відмови у візі не вказують. Я подавався у Варшаві, і друзі мені порадили поїхати спробувати ще раз до Кракова. Вона попередили, що навряд чи з цього щось вийде, але так можна зробити. Я ризикнув – і мені дали візу. 

Чим ти займаєшся у США?

Я живу у штаті Пенсильванія, місто Герші. Працюю у великому парку атракціонів “Hersheypark”, це ціле містечко розваг. Моя посада – помічник офіціанта у ресторані. Майже всі працівники тут з різних країн світу.

Мій робочий графік, як і будь-якого учасника програми, досить насичений: працюю по 5-6 днів на тиждень, частіше по 6, по 11-12 годин. Ми так працюємо за власним бажанням, і це дозволяє керівництво. Американці, коли дізнаються про це, дивуються, як можна так багато часу бути на роботі (ред. – сміється). Проте Америка – недешева країна, і щоб комфортно себе тут почувати, треба або багато працювати, або ж мати дуже високооплачувану роботу.

Коли були тривалі вихідні, звісно, подорожував. Був у Вашингтоні, Нью-Йорку, свої 20 років зустрічав у місті Оушен-Сіті на березі Атлантичного океану.

Період роботи – 3 місяці. Візу нам також видавали до останнього робочого дня – 25 вересня. Проте після закінчення роботи я маю право перебувати в США ще місяць, головне не працювати. Насправді, ці місяці надто швидко промайнули.

Звідки береш енергію на нові звершення? Як побороти страх нового?

Пам’ятаю себе таким енергійним з дитинства. Хоч я і не був відмінником, але завжди умів вирішувати всі питання. Навіть комерцією почав займатися у старших класах. 

Головне – робити і не боятися. Мені важко жити без руху та результатів. Це основне від чого відштовхуюсь. Велику силу ще має оточення. Якщо ти постійно спостерігаєш, як хтось працює – ти будеш сам того хотіти. Я для себе вирішив, що спершу треба стати на ноги, а вже потім тусовки та відпочинок. Важливо, тримати баланс у всіх сферах життя, щоб не було вигорання.

А щодо страху… Страх є завжди. Всі спочатку помиляються, але не спробуєш – не дізнаєшся. Все простіше, ніж нам здається. 

Що змінилось після участі в програмі? 

Як на мене, то підтвердилися істини, які я завжди знав.

Ніколи не зупинятися і не здаватися. Якби я не ризикнув поїхати на співбесіду до Кракова – то й інтерв’ю зараз би вам не давав. Завжди треба бути впевненим у своїх рішеннях і йти за позовом серця.

Бути простим. Справді, бути простішим до людей. Ставитися так, як би ти хотів, щоб до тебе ставилися. Якщо маєш поганий настрій – не варто це переносити на інших, для чого? Американці, наприклад, мега прості та легкі люди, які не концентруються на негативі.

Подорожувати. Це однозначно того варте. Нехай навіть дорого, але всіх грошей не заробиш. А ці емоції, враження – безцінні.

Допомагати людям. Просто так. Вважаю, що всі твої вчинки – тобі ж повернуться.

Проявляти ініціативу. Нещодавно на роботі було мало замовлень і я мав вільний час. Помітив, що зламався візок і його збираються викинути. Я запропонував свою допомогу керівництву, адже: я зараз вільний і я вмію лагодити такі речі. 

Я усвідомлюю, що такі речі – коштують грошей, а бізнес треба підтримувати завжди. Їх викинули б – доларів 200-300 збитку для компанії. А так, вони ще будуть виконувати свою функцію.

У мого тата своя автомийка, на якій я часто йому допомагав. Я розумію як усе влаштовано, і що успіх залежить не лише від керівництва, а й від працівників та їх ініціативи.

Ми знаємо, про твою допомогу українській армії, розкажи детальніше про це.

Коли розпочалася війна, моя робота з машинами трансформувалася у допомогу для ЗСУ. Шукав автомобілі всюди та перевозив їх до кордону.

Відразу спала на думку історія, як після погодження американської візи, у мене було декілька днів до вильоту. За ці дні треба було вирішити і за гуртожиток, і за роботу, і за навчання – за все. Проте, дізнався, що у Познані є машина, яку можна пригнати хлопцям на передову. Погнав у Познань, звідти на кордон, віддав і повернувся до Любліну. Я відчуваю, що маю допомагати і не беру за це грошей. На війні заробляти не можна.

У перші місяці ще займався гуманітарною допомогою. Її тоді легко було дістати, я спершу возив на кордон, проте там швидко всього стало вдосталь. Тому, почав відправляти в Україну. Маю в Києві друзів-блогерів, які організовували виїзди до деокупованих сіл та міст, тож відправляв це все їм. Були моменти, коли на паркінгу в гуртожитку займав по три  місця: машина для передової, а вільні місця поруч були всі забиті продуктами (ред. – посміхається). Проте мені за те, що я займаю 3 паркомісця замість одного, ніхто й слова не казав. Адже всі знали, що це і для кого ця допомога.

Ви запитували за страхи, ось історія, що іноді твій провал – це, насправді шанс і неочікуваний результат. От, мені не дали візу у Варшаві і довелося перебудовувати всі плани, щоб поїхати до Кракова у посольство. Поки я збирався – знайшов декілька машин на ЗСУ. Пізніше дізнався, що одне авто врятувало хлопцям життя. Тому, все так, як має бути.

Які плани після повернення до Польщі?

Плани – глобальні. Мрію про масштабну власну справу.

За ці три роки в Польщі я постійно себе “тестував” у різних напрямках, долав страх, помилявся і знову пробував. Зрозумів, що отримую більшу насолоду від активного образу життя:  їздити, вирішувати організаційні питання, щодня бачити результат домовленостей – це те, що хочу від майбутнього. Хочу відчувати, як щодня на крок ближче до мрії.

Поки молодий – треба працювати, вчитися, йти вперед. За нас ніхто не вирішить нашу долю. Я вже знаю, що як тільки робиш крок – з’являються можливості для наступного. Правда, можливості є всюди: в Україні, Польщі, США. Головне – бачити їх.