“Писати код – це як писати вірші” – інтерв’ю зі студентом із WSEI

Станіслав Федик – студент Університету Економіки та Інновацій у Любліні. Для навчання Станіслав обрав спеціальність “Програмування”, але у вільний час активно займається спортом. Нещодавно у складі Люблінської команди з бейсболу зайняв 2 місце на турнірі серед польських команд.

Ми поспілкувалися із Станіславом про його навчання та спортивну діяльність.

Вступ до Польщі: як прийняв це рішення?

Спочатку я планував навчатися в Україні, готувався до ЗНО. Проте одного дня мама поцікавилась, чи не хочу я спробувати здобути вищу освіту за кордоном? Мене це дуже зацікавило. Польщу, як країну куди вступати, розглядали одразу.

Польську мову я вивчав ще в школі, але за 9 місяців до вступу займався її вивченням дуже активно. Мова досить легка, тому труднощів у мене не виникало.

До програмування я йшов довго (ред. – посміхається). У підлітковому віці планував бути археологом. Далі – письменником, адже писав вірші. Як виріс, зрозумів, що на цьому багато грошей не заробити, тому й обрав ІТ. До того ж, я вчився в ліцеї з технічним нахилом, і мені технічні науки легко давалися. Програмування мені подобається, адже це також як література, ти тут «творець». Там ти пишеш вірші, а тут – коди. 

Яким є навчання в Університеті Економіки та Інновацій?

Мені все подобається, хіба що я очікував більше навантаження та завдань (ред. – сміється).

Більше 70% занять на першому курсі були офлайн, що дуже класно. У нас дуже цікаві лабораторні, колоквіуми. Як тільки вивчили теорію – одразу написали код, тобто, закріпили все практично. Непрофільних предметів дуже мало, тому немає сильного навантаження зайвою інформацією.

Викладачі – просто чудові люди, з хорошим ставленням до студентів. Перші місяці я часто підходив до викладача з математики, щоб він додатково пояснив матеріал і давав більше завдань. 

Чому ти вирішив займатися бейсболом?

Все моє життя – це спорт. 8 років я займався баскетболом та карате. Бейсболом зацікавився ще в Україні, тому разом з братом виходили до річки і самостійно там тренувалися.

Якось вже в Польщі мій брат побачив у Facebook рекламу бейсбольного клубу. Ми вирішили спробувати свої сили, і нас взяли в основну команду у Любліні. Так вже займаємося пів року. Тренування – двічі на тиждень. 

Як ваша команда зайняла 2 місце на чемпіонаті?

Про турнір ми знали заздалегідь. Є такий різновид гри в бейсбол як слоу-пітч, саме в цьому форматі і були змагання. Вони тривали 2 дні, всього було 4 команди. Це був більше аматорський турнір. Проте, так як наша команда складалася із нових гравців, то це дуже класний результат для нас.

Взагалі, у Польщі розвиток бейсболу тільки починається, тут, можливо, є всього до 50-ти команд. 

Які плани на майбутнє, у чому його бачиш: спорт чи ІТ?

Між програмуванням і спортом обирати не можу і не буду. Програмування цікаве, але без спорту я життя не уявляю. Буває, засумуєш – вийшов з дому і пробіг 20 кілометрів. Спорт – це душа, програмування – перспективи.

Займатися бейсболом професійно також хочеться, але в Європі для цього краще їхати до Німеччини, там більше шансів на успіх.

Якщо вже бути чесним, то головна моя мрія – це Японія, дуже хочу там жити. Як я вже зазначив, до Польщі вступив, бо отримаю європейський диплом. Він точно визнається у Японії, що спрощує умови переїзду.

Ти задоволений вступом до Польщі? Що порадиш майбутнім вступникам?

Звісно, я задоволений, що навчаюся саме тут. На магістратуру вже планую їхати до Варшави.

Моя порада буде такою: не вступати до Польщі із думкою, що тут краще, ніж в Україні. Не вступати з думкою, що тебе тут навчать краще, адже навчання залежить саме від тебе.