Різдвяні традиції в Україні та Польщі

Дві країни, що розташовані поряд – Україна та Польща, мають багато спільних звичаїв та традицій. Святкування одного з головних християнських свят у році, Різдва Христового (пол. Boże Narodzenie), теж подібне як в українців, так і у поляків.

Святкова дата

Незважаючи на те, що дата святкування Різдва припадає на 25 грудня, за григоріанським календарем та 7 січня, за юліанським календарем, все ж це умовна дата народження Ісуса Христа. Як стверджують деякі історики, саме 25 грудня в Римській імперії традиційно відзначали одне із найважливіших свят ‒ “Непереможного Сонця”. Саме тоді світловий день ставав довшим, а темрява вже відступала. І, щоб зменшити вплив язичництва, саме цього дня почали справляти день народження  “Світла світу” – Ісуса Христа. Ані в Біблії, ані в жодному документі точну дату не знайти – ніхто достеменно не знає, коли він з’явився на світ.

Ялинка

За однією з легенд, хвойне дерево, як символ Різдва, обрав чернець Боніфацій. Коли він мешкав серед кельтів (сьогодні це територія сучасної Німеччини), зрубав величезного дуба, яке вважалося священним. Та, падаючи на землю, дерево знищило рослини навколо, окрім маленької ялинки. Чернець це сприйняв як диво, що ялина виявилася сильнішою та вічною за велетенський дуб, як і Господь.

Та хвойні дерева віддавна вважали магічними, бо вони не втрачають кольору й не скидають голок навіть взимку. Слов’янські народи зрізали гілку сосни чи смереки та вішали її під стелею для захисту від усіляких недуг. Прикрашали яблуками, які асоціювалися з Раєм, пряниками, що мали забезпечити здоров’я, горіхами, що символізували силу. А коли гілка висихала, її подрібнювали та додавали до корму худобі чи закопували в полі – на щедрий врожай.

Кілька століть тому в передріздвяний період предки сучасних українців і поляків прикрашали свої будинки снопами – Дідухами, що символізували дух предків, вважалися символом урожаю, оберегом. А на підлогу чи поверхню столу стелили солому та сіно. Також були нагадуванням про те, що Син Божий народився в бідності і після народження його поклали в ясла, вистелені звичайною соломою. Предки вірили, що цей звичай гарантує родючість і гарний урожай пшениці в наступному році. Цікаво, що на межі XVIII-XIX століть традиція прикрашати житній сніп була майже повністю витіснена звичаєм прикрашати ялинку. А кількість сіна під скатертиною зменшилася до символічного пучка. 

Адвент

Час радісного очікування, що передує Різдву Христовому – період приготувань святкування Різдва. Слово “адвент” – з латинського adventus – означає “прихід, прибуття”. 

Починається він у четверту неділю, яка передує Різдву, і триває до Святвечора. Під час адвенту кожної наступної неділі грудня священники запалюють у костелах по одній свічці. Коли спалахне четверта, знак того, що настало Різдво. Сьогодні традиція запалювати свічки, що прикріплені до різдвяного віночка, є і в багатьох польських родинах. А за легендою, один німецький пастор, що керував сиротинцем, прагнув подарувати дітям щось незвичне та до старого дерев’яного колеса прикріпив 24 свічки, які кожна дитина по черзі запалювала щодня по одній. Згодом кількість свічок обмежили до чотирьох. А адвентові календарі для наймолодших, із завданнями на кожний з 24 днів очікування свята, в сучасних польських та українських родинах набули великої популярності.

Святвечір чи Wigilia

Вечір перед Різдвом в українців зветься Святвечором, у поляків – Wigilia. Термін Святвечір походить від латинського vigilo, vigilare і означає “чування, нічне чування, не спати, не спати вночі, бути розсудливим і обережним, бути обережним, стежити”. У цей день всі докладають особливих зусиль, щоб проявити доброту один до одного, вірячи, що це допоможе нам пережити ще один рік у злагоді.

Передріздвяний вечір для поляків, як і для інших християн, починається від появи першої зірки на небі (пол. gwiazdka). Це символічна згадка про Віфлеємську зірку, що сповістила про народження Ісуса. Вечерю починають з читання Євангелія від Луки й спільної молитви. У центрі столу кладуться оплатки (пол. opłatek, лат. oblatum – жертовний дар) – символ, що нагадує про єдність, примирення, можливість прощення образ, які були завдані протягом року. Це хлібці з білого прісного тіста, що схожі на вафлі. На них часто можна побачити тиснені малюнки, що нагадують про Різдво Христове. Нині традиція ділитися оплатком вважається неодмінною, вона підкреслює родинний характер Віґілії. 

Спільними для двох народів є традиція готувати 12 пісних страв на святкову вечерю. Їх на столі має бути стільки, скільки місяців у році. Предки вірили, що скуштувавши кожної із дванадцяти страв, у жодному місяці не зазнаєш голоду. А ще, кожний зі складників цих страв мав  магічні властивості.

За іншими переказами, саме така кількість пов’язана з 12 апостолами, учнями Христа, які після його смерті розійшлися світом та несли віру. 

В залежності від регіону, як в Польщі, так і в Україні, набір страв на Святвечір відрізняється. В Україні головною стравою є кутя, назва якої походить від грецького kokkos, що означає “зернятко”, що готується з пшениці, маку, родзинок, меду. Саме з неї починається вечеря українських сімей. Та готують її і в деяких польських родинах.  Крім цього, святкова вечеря налічує ще й вареники, рибу, узвар, страви з овочів, грибів. 

У поляків страви подібні до українських. Але борщ, що є одним з головних почастунків на святковому столі, вкрай відрізняється від українського. Його подають як гарячий напій або з міні-вареничками, фаршированими капустою і грибами, форма яких схожа на “вушка”. Готується він на спеціальній заквасці з буряка, селери та цибулі з додаванням оцту або лимонного соку. Традиційними стравами також є грибна юшка, вареники, смажений короп, капуста, риба по-грецьки, оселедець, випічка з маком, узвар.

Спільною традицією на святковому столі є додаткова пуста тарілочка, яку ставлять для гостя чи духа померлого родича, який за повір’ями, приходить на Святу Вечерю.

На Різдво спільною традицією обох народів є випікання пряників, що символізують добробут. Назва “пряник” походить від старого польського pierny, що означає “pieprzny”, тобто з додаванням великої кількості спецій. І тому, сьогодні вони приправлені кардамоном, анісом, гвоздикою, мускатним горіхом, корицею і, звісно, мають свій  характерний смак.

Традиційним звичаєм є і співання колядок – обрядових пісень. Слово “колядка” пов’язується з проникненням на слов’янські землі латинського слова calendae, яким називали початок нового року. Колядування споконвічно асоціювалося з чарами врожаю та родючості, а суть полягала в обміні дарами. Колядники обходили всі оселі, бажали господарям і мешканцям найкращих побажань, пророкували достаток і родючість, а натомість отримували почастунки солодощами, горіхами чи сухофруктами.

Одним із поширених звичаїв по всій Україні є прославлення новонародженого Христа театральною виставою, яка називалася вертеп. У поляків же різновидом різдвяного вертепу є  szopka, що являє собою макет з головними персонажами в ніч Різдва Христового.

За різними версіями традиції на Різдво у різних регіонах Польщі можуть бути доповнені зберіганням у гаманці луски від різдвяного коропа чи підкладанням монетки до “вушок” до борщу, що нібито приносить щастя. А в українців дехто по кутах столу розкладає зубчики часнику, аби не хворіти.