24.02. – рік повномасштабної війни

24 лютого 2023 – рік від дня повномасштабного вторгнення російських окупантів на територію України. Рік війни росії проти України. Рік, який кожен  прожив не за тим сценарієм, який планував – не мав радості від настання улюбленої пори року чи святкування свого дня народження. Ба більше, багато хто  мав сльози горя від втрати близьких.

Українці рятувалися як могли: мільйони вимушено покинули свої домівки та знайшли тимчасовий прихисток в інших країнах, інші ж, залишилися в Україні  в своїх оселях чи стали внутрішньо переміщеними особами, рятуючись в більш безпечних регіонах країни. 

Західні держави, в більшості, розуміють  серйозність всієї воєнної ситуації, всіляко допомагають українцям, що перебувають в їхніх країнах, та захисникам, які своїми силами боронять Україну від навали орди. Західні країни захоплюються рішучістю українців, які героїчно захищають батьківщину. Українці щиро вдячні їм за підтримку та прояви солідарності.

І  в таких умовах потрібно було “взяти себе до купи” та жити далі, пам’ятати про принципи та цінності, що пов’язують кожного українця з його обов’язками на роботі та в буденності. І цей непростий рік для команди Українсько-Польського Центру Освіти “UniverPL”  саме так і  минув – ніхто не стояв осторонь подій, що відбувалися.

Віктор Бурячок, генеральний директор та співзасновник компанії, вступив до лав Збройних Сил України.  З перших днів дуже добре проявив себе, як ініціативний і здібний керівник, досвід у бізнесі знадобився і на фронті. Він одразу заслужив велику повагу та довіру солдат і старшого керівництва. 

Віктор поділився своїми думками: “Кожен з нас прагне здобувати знання у закладах освіти в Україні та за кордоном. Але найбільшим вчителем є життя і найдорожчий урок ми отримуємо ще з 2014 року, відстоюючи свої свободи та землі.”

Та попри те, що зараз він є військовим, ще й продовжує волонтерити:
“Особливо важким іспитом життя був для нас останній рік, і, завдяки кожному з вас, наша країна досі нескорена, а навпаки, стає сильнішою і більш значущою на світовій арені. Кожен ваш донат рятував життя, будучи захищеними бронежилетами, допомагав військовим бути мобільними, піднятись у повітря,  холодною зимою бути в теплі, бачити терористів окупантів за кілометри в сучасні приціли…”

Іван Капелюшник, співзасновник та директор з розвитку “UniverPL”, для себе визначив кілька напрямків, де мав можливість допомагати. Це пошук, покупка і доставка амуніції. Це допомога в евакуації мам з дітьми з волонтерським штабом Благодійного Фонду “Вільних та Небайдужих”, де Іван взяв на себе частину організаційних питань пов’язаних з логістикою, перевізниками та пошуком фінансування на оплату поїздок. А також, це заснування з іншими мовними активістами Іванною Кобєлєвою та Наталкою Федечко волонтерського проекту “Єдині”, метою якого є освітня та психологічна підтримка всіх охочих у  переході на українську мову, яка є важливою складовою ідентичності кожного українця.

Важливо відмітити, що Віктор Бурячок та Світлана Велика стали ключовими меценатами першого курсу “Єдиних”. А “UniverPL” є від початку партнером та постійним донором проєкту. Крім того, Альона Альошина, як волонтер, допомагає та консультує команду проєкту в напрямку діджитал. 

Ще від початку війни з московитами і до тепер компанія “UniverPL” підтримує ЗСУ – впродовж останнього року щомісяця відраховується % з прибутку компанії і так буде до Перемоги.

Все, що компанія безпосередньо передала ЗСУ та кошти які були перераховані на цільові збори чи фонди, наприклад, до фонду Сергія Притули, це заслуга кожного працівника компанії, абітурієнтів, студентів, їх батьків, партнерів, які долучилися до збору коштів.

Завдяки згуртованості команди “UniverPL” придбали та передали все необхідне для порятунку життя та наближення перемоги: автомобілі, мотоцикл, дрони, тепловізори, бронежилети, шоломи, іншу амуніцію за запитом військових. 

Кожен з працівників команди “UniverPL” має свої спогади та може розповісти що відчував, та як оговтувався під час страшних моментів.

Консультаційний відділ, на чолі з керівником Іриною Шовак намагався всіляко підтримати абітурієнтів та їх родини, надати необхідну інформацію. 

Зараз Ірина, може описати останній рік роботи так: “Життя, як і робота, у всіх поділилася на “до” та “після” 24 лютого 2022. Ми в компанії не виключення. Наш відділ жодного дня не припиняв роботу, ми постійно були на зв’язку та, певною мірою, стали психологічною підтримкою для наших вступників, які зверталися до нас. Звернення були різного характеру: щодо статусу біженця, щодо можливих змін під час вступу до університетів для українців, щодо знижок та безкоштовного навчання та ін. Постійні зміни з боку польських ВНЗ змушували швидко реагувати та, відповідно, інформувати наших абітурієнтів.

Через те, що наша робота прямо пов’язана зі спілкуванням з людьми, ми багато пропускали через себе. Переживання та емоції тих вступників, що до нас телефонували, залишали свій слід і на нашому емоційному стані. Але! Ми “кіборги” в своїй справі, тому не мали права розслабитися.

Можливо, це прозвучить дуже самовпевнено, але правду кажучи, ми працювали і віддавалися роботі на 1000%.

Певною мірою, саме робота в той момент допомагала відволікатися від новин про війну. З часом, наради під звуки повітряної тривоги стали чимось звичним. І зараз ми працюємо в таких реаліях.

Ми приймаємо усі виклики, які постають перед нами і впевнено робимо свою справу.”

Ірина з колегами знаходили сили бути врівноваженими в такій, незвичній для кожного, ситуації. 

ЇЇ колега, Наталя, поділилася думками про рік роботи під час війни: “Рік, до якого ніхто не був готовий. Рік, який  змінив моє життя та кожного українця. Після повномасштабного вторгнення вимушена була виїхати за місто, де було безпечніше перебувати та, облаштувавши робоче місце, налагодивши зв’язок та інтернет, продовжила працювати, тому що розуміла, що мала бути на зв’язку, оскільки залишилася відповідальність за вступників. 

Чесно кажучи, було дуже страшно, мабуть як і усім, але намагаюсь займатися роботою, проводити час із рідними, щоб не було часу на страх. 

Донатила та продовжую донатити кошти на ЗСУ. Безмежно вдячна нашим мужнім воїнам ЗСУ, які виборюють для нас свободу та мирне життя для нашої країни.”

Дівчата з консультаційного відділу  мужньо тримаються. Іванка про останній рік розповіла: “Війна для всіх поставила свої корективи, також і для нас. Був період невизначеності, страху та незнання як діяти далі. Попри небезпеку, працювала, була на зв’язку наскільки це тоді було можливо – чи то з укриття, чи то десь у місті у пошуках інтернету, оскільки відчувала відповідальність не лише за себе, але й за дітей, які планували вступ до університетів. Не покидало  відчуття бути корисною в сфері, в якій компетентна.

Чи було психологічно важко? Так, оскільки була, та надалі залишаюся, на території України. Щодня, під час дзвінків від родин вступників, чула про критичні ситуації в тій чи іншій частині нашої України, про особисті трагедії і труднощі, з якими зіткнулися наші абітурієнти, частина яких була як в безпеці, так і під окупацією. Сьогодні, згадуючи всі ті моменти, в захваті від сили єдності та мужності нашої нації, оскільки кожен займається тим, чим може для нашої спільної перемоги.”

Оля Стецюк керівник відділу сервісу, як й інші колеги, мала  особисті переживання і поділилася спогадами про роботу та перші місяці повномасштабної війни: “Коли почався коронавірус, нам здавалося, що це був найскладніший рік щодо організації всього процесу вступу абітурієнтів, їх виїзду до університетів Польщі. Поки не розпочався 2022 рік, ми не розуміли що таке дійсно важко. Від першого дня повномасштабного вторгнення було непросто: зібрати до купи всю інформацію, яка постійно змінювалася – частина вступників була в Україні, дехто вже у Польщі, інші, рятуючись від війни, опинилися в інших країнах. Нам треба було спланувати, підготувати документи. Це був виклик, який ми пережили і набралися досвіду.

Ми розуміли, що на календарі лише лютий-березень, а у нас вже сотні майбутніх студентів, і ми не можемо собі дозволити не бути на зв’язку, не надавати відповіді на питання, яких було багато, адже, ситуація була нетиповою і не запланованою. Необхідно було заспокоїти родини абітурієнтів, пояснити, що ніщо не втратили – процес вступу до університетів триває, і, якщо зараз не маємо відповіді на питання, вони будуть і ми зробимо все можливе. 

І дійсно, ми зробили все можливе. Наш відділ перші місяці працював, як центр моральної підтримки, коли до нас телефонували всі наші вступники. Необхідно було вирішити питання: як вступити, як їх вивезти з України, щоб вони насправді здобули європейську освіту, про яку мріяли незважаючи ні на що.”

Кожен з команди “UniverPL” має свою особисту історію порятунку як фізичного, так і емоційного, історію допомоги відважним воїнам, що захищають Україну та тим, хто потребує цієї допомоги. Колеги збирають кошти  на потреби ЗСУ, та постраждалим рятувальникам,  дітям, ведуть інформаційну війну, купують продукти для волонтерських штабів, облаштовують  укриття, волонтерять в якості перекладача, піклуються про тваринок-приблуд, що залишилися без господарів, допомагають в пошуках житла за кордоном чи пропонують своє житло для ночівлі.

Будь-яка людина може відчувати тривогу і страх – це природна фізіологічна реакція. Та надмірна тривожність може призвести до психічних розладів, тому необхідно уберегти себе від такого стану.

Психологи  радять вберегтися від надмірного інформаційного поглинання  новин про війну, планувати майбутнє, турбуватися  про близьких чи тих, хто потребує такої турботи, відволікатися на прості побутові справи. Тож, команда “UniverPL” всіляко намагаються тримати руку на пульсі та не забувати про свої родини, близьких, відповідальність за майбутніх студентів.